Привольем пахнет дикий мед, Пыль - солнечным лучом,
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.
Хандрю... Давненько такого не було. Можливо , присутність плеєра винувата. Чи то неймовірна атмосфера дитячого садку , якою змінилась сумна похоронна. В очах Івана Павловича (йому недавно рік було) так багато....світу . Я давно вже не бачу того , що бачить він. Довгі хвилини може вивчати тінь від дерева на стіні. Саме цього слова я його і навчила "тінь"... Треба їхати до дому . Тут занадто добре...
Я вітер, я крила
Здіймаюсь у повітря.
Я поруч, не бійся
Минуле за горою.
Я мрію тобою.
Хворію за тобою.
Ти квітка, ти світло.
Без тебе я крижанію.
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.
Хандрю... Давненько такого не було. Можливо , присутність плеєра винувата. Чи то неймовірна атмосфера дитячого садку , якою змінилась сумна похоронна. В очах Івана Павловича (йому недавно рік було) так багато....світу . Я давно вже не бачу того , що бачить він. Довгі хвилини може вивчати тінь від дерева на стіні. Саме цього слова я його і навчила "тінь"... Треба їхати до дому . Тут занадто добре...
Я вітер, я крила
Здіймаюсь у повітря.
Я поруч, не бійся
Минуле за горою.
Я мрію тобою.
Хворію за тобою.
Ти квітка, ти світло.
Без тебе я крижанію.