Привольем пахнет дикий мед, Пыль - солнечным лучом,
Звідки беруться зорі? Тепер я знаю. Вони загоряються на очах, коли відійти від вогнища подалі. Спочатку одна, найяскравіша. А за секунду, вже ціла розсип на темно-незовсім-синіх хмарах. І тут хочеться поділитись, зірками) Наче чуються крококи, а потім розумієш, що то не кроки, а тріскіт дрів. Їх заглушує вітер, що насправді виявляється гудінням машини. І накінець виявляється, що сусідська ватра то фари машини. А ще все, що крутила у голові протягом довгого часу; те, як змінювала себе - повна маячня. Завтра зранку намагатимусь накінецьто подивитись на Карпати. Як омога раньше, бо гори найкрасивіші зранку.