Їду. Знову їду. Тільки під шкуркою, якось не добре. Буде щось не так, як планую. Ех...

---

Так буває лише у казці. День був таким, що не хочеться ні засипати, ні прокидатися зранку. Дякую тобі Г.Д.П. Надобраніч, чарівних снів.

---

Зараз буде. Ще декілька хвилин і . . . ПАПАПАРАМПАМПАРАМПАМ. Казка у моїй голові. Все воно тут...

---

В якусь мить все стало на свої місця. Якби там не було, і яка б хороша не була мама-анархія, врешті я люблю впорядкованість. Так добре знати, що десь у далекому-далекому королівстві Л живе, ну не зовсім прекрасний принц), на якого можна словесно і подумки покластись у хреновату хвилину життя, поділитись чимось , що приносить щастя в даний момент, та ще й мати повний фрі-лав. Дякую тобі , за твою тушку , муженьок) Ай-лав-ю!

@музыка: Карна, Мельница

@настроение: Ги

---

А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.

Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.

Хандрю... Давненько такого не було. Можливо , присутність плеєра винувата. Чи то неймовірна атмосфера дитячого садку , якою змінилась сумна похоронна. В очах Івана Павловича (йому недавно рік було) так багато....світу . Я давно вже не бачу того , що бачить він. Довгі хвилини може вивчати тінь від дерева на стіні. Саме цього слова я його і навчила "тінь"... Треба їхати до дому . Тут занадто добре...



Я вітер, я крила
Здіймаюсь у повітря.
Я поруч, не бійся
Минуле за горою.

Я мрію тобою.
Хворію за тобою.
Ти квітка, ти світло.
Без тебе я крижанію.

@музыка: Плач Яремії

@настроение: бееее.....

---

Запечатую цей гріб до другого пришестя Господнього ...

Достатньо моторошно і достатньо звино . Все теж саме Івангеліє і розповідь про воскреслого Лазаря . Все таж сама вічная пам*ять і дзвін лопат. Потім на кришку гробу падає тяжка земля. Зазвичай ніхто не залишається до того моменту , коли дерев*яний ящик з бренними остатками засиплять повнісртю. Усі провожальники-в-останню-пють розбредаються хто-куди. Мабудь більше інтузіазму проявляється до котлет і голубців на поминках ніж до тої останньої лопати землі , якою збайдужілі робочі закидають могилу . А далі що? А далі , ще хтось. Напний , чи наступна раба Божа спочине в мирі , повернеться в землю з якої вона вийшла . І нехай простяться її усі прогрішення вольні і невольні , ті що у мислі , і в день і вночі . Тепер лишається гадати хто ж наступний ? Здогади є , і саме тому стає моторошно . Можна просто , про це не думати . Так і зроблю . У мене завжди є з ким забути про все . Щастить))))) Мабудь . . . Зазвичай Смерть ототожнюють з моторошною постаттю у балахоні і з косою . Дивно воно . Косу цій пані я б щзалишила . А ось на рахунок обличчя у вигляді кісток...ні!!! Смерть - дівчинка без одного переднього зуба , із світленькими кісками і безнадійно зеленими очима . Вона довірливо посміхається і дразнить . Кожного разу допікає все більше . Мабуть найнестерпнішою , це дівча стає у років , коли починають помирати ровесники . Значить скоро прийдеться зіграти в ящик ... А мала пустунка із зеленими очима все веселиться , пританцьовує і радіє кожному із нас . Хто-хто , а вона точно дочекається другого пришестя Господнього....

@музыка: В домі де була покійниця музики нема...

@настроение: нема

---

Мочилась-ли-ты наночь-Дезмондона...

Я одружена з найпрекраснішим нелюдем. На всьому білому світі. Сьогодні запроста призналась йому, що я не така уже й чемна. А він ні капельки не розізлився. "- Блядуй, милая, сколько влезет." Ну звичайно я дівчина пристойна і ящика пива Локкі ставити не збираюсь. Дякую тобі, коханий Артьом)

@музыка: Ария "Грязь"

@настроение: Кльове

---

Ну вот. Тільки розігналась збирати рюкзак, як позвонила Юлько, до якої позвонив Олько з Яремча і всетаки заклав у її сміливу душу сумніви на рахтнок великого свята усіх шанувальників черво-чорних прапорів *ото-то ляпнула*. Ну вот тепер ми їдемо не на "Бандерштат", а на "Захід". Олько ти зараза) В такій зміні є багато дрібних переваг. А найголовніша та, що я накінецьто висплюсь. Вчорашній "стрьом" на користь не пішов (прокинулась у "Кристалі" і перелякалась чому я не у палатці). Ще корисмо буде не поалкотрешити дня 2-3. Надіюсь вдасця) Завтра зранку у податкову. Бе...

@музыка: Тостер

@настроение: Спатки

---

Файно тобі відпочити Кузя. Відпочинеш від "гуляння" по рідній і недуже земля. Горжусь знайомством з тобою і з твоїми хмільними "братами", ще за 3 місяці до мого народження. Твою, істинно "нашу" музику, буде слухати і наступне покоління нашої сім'ї. Я обіцяю. Тернопільські варяти не підкачають і все буде чьотко!

@музыка: Брати Гадюкіни

@настроение: ...

---

Sex, beer and rock

Знайомство з Славським розпочалось із Сумських панків. Женька і Зомбі. Панки хой - всегда бухой. Це про них. Навчили рецепту "Скаженої корови". Саме спирт обєднує людей. А ще пиво. Ним я ставила ірокеза Відьмаку. Ще непогано конектить "Фляшка миру". 16 видів спиртного в одній кружці мають приємний смак. Особливо, якщо пити з цієї кружки хорошій компанії. Про гурти можна говорити довго. Тому краще сісти одного разу і все скачати. Про хлопців, теж можна говорити. Один Олько чого вартий. Тому краще не буду, а поїду на Бандерштат і зустріну їх ще раз. Славське - рок!

@музыка: Мертвий півень

@настроение: Зашибіська

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Запахи. Запахи ранку на ринку. Від одного спогаду про них тошнить цілий день. Чого вартий лише аромат гнилих кавунів у калюжі з болотом, або милі нотки роздушених колесами абрикос. Ням-ням. Найпрекраснішим з усього цього є люби. Уже о 9 їх ціла купа. Всі повільно сунуть мимо столів із товаром. Така собі маленька ілюстрація до пісні Нау. Щоранку одне й те саме. Іноді корисно запізнюватись) Потрібно шукати нові шляхи дошльопування на Медову 26.

@музыка: Нау "Джульєта", Алиса "Лень"

@настроение: Йду по білети

---

Натур-продукт...

Браво. Чорна. Браво, браво, браво. Ще одна зміна зовнішності і знову жодного задоволення. Мабуть потрібно зупинитись. Давно пора. Зачіска міняється, а життя ні. Міняти мабуть потрібно відчуття смаку та вподобання. Зробити так, щоб клавіатура замінила шкіру. Голубувате світло монітора - дихання. Стукіт клавіш - пульс. А букви та цифри слова. Тоді мабуть всі мої сумніви і поривання до тебе стануть справжніми. І не потрібно буде нічо змінювати в собі. Життя буде плисти мимо, а у мене буде мій живий компютер. Лише я і він, на край світу і без соплів.

@музыка: Вий "Очі відьми"

@настроение: Ніяке

---

Сьогодні зірвалась. Дякую Дей, що була біля мене саме у той момент. Тепер у тебе є моя таємниця і я впевнена, що ти її збережеш.

---

Таке діло проходить. Ну подумала трошки і пройшло. Після того як він назавжди зник з мого життя, зявилося ще два милих-для-когось, мужніх, сорокалітніх чоловіки. Вони явно відрізнялись, тому мені захотілось їм вмазати, колодою по @1!": . Висновок всі мужики сво.

---

До тата заходив однокласник . . . Луі ти ідіотка!

@музыка: Земфира

@настроение: Ой...

---

Це чи не єдині 2 дні, що захотілось так ретельно описати) А на наступні 2 дні розрядилась батерея. Добре що це сталось саме тоді, бо я уже мала чим зайнятись протягом дня, окрім возні з котлом . Накінецьто я йшла) Спочатку на Хомяк, а потім маршкидок за горючим під дощем. Якось дивно чути у Карпатах запах мокрого шосе. Тут природніми є камяні стежки, або навіть закинута дореволюційна колія. Корисним було те цеберко глінтвейну. Тільки зорі, гори і крихітна я. А на вокзалі зрозумілою стала одна проста річ. Хочу ще! І, на щастя, весь серпень попереду.

@музыка: Кино "Последний герой"

@настроение: Спатки

---

Я люблю одні й ті самі граблі. А мої кохані граблі люблять люблять знущатись із моєї дурної голови. Вони хіхікають і повторяють весьчас: луі, луі, луі...

---

Звідки беруться зорі? Тепер я знаю. Вони загоряються на очах, коли відійти від вогнища подалі. Спочатку одна, найяскравіша. А за секунду, вже ціла розсип на темно-незовсім-синіх хмарах. І тут хочеться поділитись, зірками) Наче чуються крококи, а потім розумієш, що то не кроки, а тріскіт дрів. Їх заглушує вітер, що насправді виявляється гудінням машини. І накінець виявляється, що сусідська ватра то фари машини. А ще все, що крутила у голові протягом довгого часу; те, як змінювала себе - повна маячня. Завтра зранку намагатимусь накінецьто подивитись на Карпати. Як омога раньше, бо гори найкрасивіші зранку.

---

Дощик. Наші на взгрудок полізли. Прийдуть мокрі, але довольні. Мну валяється в палатці в холоді і самотності, але довольна. Хочу пива.